Екатерина Евстратова
Запоздалая весна.
Ночь и город.
Синтез ароматов от цветенья.
Свет тусклый от окна.
Ты жив, ты молод.
Ты бурная волна в тихом теченьи.
Твоя душа уже устала драться,
давно изучены соперником приемы.
И разум даже просит уже сдаться,
ты в ритме дельта - состоянье комы.
И сил нет даже выдохнуть по полной,
Наш обліковий запис здається надто пустим.
Коротко «разом»,
просто «щасливі»,
коротко, просто та тихо.
Про наші серця нам достатньо знати самим.
Без крику на Всесвіт,
Він мій струс мозку,
струс серця.
Нудить від нього.
Кривить від нього.
Де сенс тут?
Роздерті всі мови,
Колискова годинникових стріл
пронизує у повній німоті
бетонних стін
й нагадує, що час є у житті
з усіх сторін
тримаючи
Блакитні очі..
Очі неба..
Хіба це все що мені треба?
Шепіт ніжний
Мрії повінь..
Коли ти ловиш напівслові?
Я помилилася?..Насправді.. Я помилка?
Вже котрий раз я ріжу свою душу..
Кров тече.. Скоріш несіть носилки!
Чи ні.. Вже досить.. Більш його не зрушу..
Якщо в мені проблема, хай тече, стікає..
Хай вмирає, сохне, стигне та гниє.
Играет безустанная капель
Бегом в постель. О, как отмерзли руки!
Пока за окнами метёт вокруг метель
Чай заварю себе что б вылечить разлуку.
Играет безустанная капель.
Играют мне на нервах капли с крана.
Ти - тандем мій сонця та місяцю.
В очах літнього барви дощу.
Не давай мені, милий, обітниці.
Я їх в прірві ж ніяк не прощу.
Обіцяй ти лиш - не обіцяти.
Залишилось місце для крапки,
ось наш не happy and.
Не повернутий буде задаток,
обіцянки знищені вщент.
Повтікали усі компроміси
й намагання щось зберегти.
Твій накручений біль тоне десь в алкоголі,
в примарах із диму легких наркотиків.
Ти живеш серед тих хто не маючи волі
хоч частково стають малими невротиками.
Ти в димі хотів малювати пейзажі
та на фоні асфальтових смуг - все штучно.
Чого варте те слово "кохаю"?
Чи цілунок раптовий та ніжний?
Ти знаєш?.. Лише уявляєш.
Ситуація, шкода , не втішна..
Чого варте хотіти сказати,
що тобі вона дуже потрібна?