Екатерина Евстратова
О, милый ветер, коль исповедь длинна,
угомонись, меня прошу послушай!
Скрытые мысли сведут меня с ума!
Взгляни в мою израненную душу!
И был однажды мир мой крепким кофе,
рукою быстрой сварен невпопад.
В дряблом ларёчке куплен у дороги.
Не имеющий ни вкус, ни аромат.
Он не бодрил, он просто будоражил,
утренний ум, противностью своей.
За нашим вікном знову сніг
Хоча надія була на весну.
Як же спокою шукала у сні.
Та тепер.. Наврядчи засну.
За нашим вікном - заметіль.
Хоча надія була на тепло.
Я бажаю знати чи варто.
Я бажаю знати чи треба.
Чекати швидкого старту,
з землі і прямо до неба.
Я бажаю втілити мрії.
а я курю дешеві цигарки,
цитую вірші класико-попсові.
копаючись у інших та в собі
іноді гублю шляхи розмови.
а я лиш граю те, що пам'ятаю
на струнах що протерті вже до дір.
Чорти з пекла виходять холодні,
непомітні, без диму й вогню.
Не рогаті вони й не червоні.
Всі примають подобу людську.
В їх блокнотах призначення й цілі,
Не залишай мене у цій буденності,
бо без тебе я у ній гублюся.
І досягаю я лиш до інертності
у посмішках, у подихах, у пульсах.
І всі ті друзі, що іноді, як треба,
що через день, а то і вихідні,
Місто, втомлене від люду, накриває тихий вечір.
Десь ховаючи у темінь сліди білі літаків.
І думки мої буденні вже готуються до втечі
до сюжетів незбагненних й неочікуваних снів.
Дійсно, зупинивши погляд, на малу якусь хвилину,
розчиняєшся немов ти у моменті всім собою.
Коли поруч з тобою - я втрачаю голову.
Самоконтроль, як бач, поняття невідоме.
Немає в нас нічого гальмівного.
Тільки щось нове та незнайоме.
І тріскаються вени, від потоку крові.
І б'ють шалені в серці ритми швидко так.
Хочу я тонуть в нашем мире,
в разговорах о сложных вещах,
что бы вместе навек мы забыли
о других мимолетных мирах.
Что б часы все забили на время,
что б забыл бы о графиках ум,
Моя свідомість на нульовій гравітації
Навколишній світ немає вже рації.
Бетоную свій шлях для рівного виїзду
З-за рамки минулих старих декорацій.
І тонуть серця у фальшивій грації
Результат болю в душі - деградація
Спокойной ночи, мир безумный.
В кровать мне брось свои объятья.
О, друг мой блудный.
Вздох мой лунный.
Молитва на моём распятьи.
Безумен шаг твой, дыханья ветры.