Екатерина Евстратова
Відчуваєш?
Легше дихати наче.
Скинуті всі тягарі.
Хороші дрібниці більшого значать,
погане ж не варте тобі.
Поринаєш
Я помилилася?..Насправді.. Я помилка?
Вже котрий раз я ріжу свою душу..
Кров тече.. Скоріш несіть носилки!
Чи ні.. Вже досить.. Більш його не зрушу..
Якщо в мені проблема, хай тече, стікає..
Хай вмирає, сохне, стигне та гниє.
Ветер замолви словечко за душу мою на пути.
Дрожит по неволи сердечко - боится идти..
Спой мне, ветер, родной мой.
Спой дав вялый шанс.
Уцепиться за надежду так(!) словно..
Дыханья последнего час.
Пробач, що кохала,
хоч ти був не вірним.
Пробач, що чекала
у чотирьох стінах
Плекала, питала:
"Все добре між нами?"
Я вже йду, я готова до бою.
В серці сила, в очах моїх скло.
Не втечу я від погляду твого,
та всміхнуся тобі лиш на зло.
Закричу викликаючи подив.
Засміюсь викликаючи гнів.
Чого варте те слово "кохаю"?
Чи цілунок раптовий та ніжний?
Ти знаєш?.. Лише уявляєш.
Ситуація, шкода , не втішна..
Чого варте хотіти сказати,
що тобі вона дуже потрібна?
Я прошу,
не торчи у меня в голове,
не порти жизнь мою
снова.
Если нужно
ты просто раскрой,
Чи знаєте?.. Поезія солодка,
мов омиває душу та клітини.
Кожне слово, рими кожна нотка
до серця тихо, мов пір'їна лине.
Так м'яко, ніжно падає до долу
Я умею улыбаться сквозь злость.
Я умею вставать утром ранним.
Делать так что бы сердце зажглось
Но жить я умею ли, мама?
И любить я умею так сильно,
Так что б с верой и безустанно.
хоч ти був невірним.
Прощай! Не распахну я двери
пред тобой, друг мой, никогда.
Уж до крови удалось проверить,
что развела с тобою нас судьба.
Холодный чай... Ты такой не любишь,
БОЖЕВІЛЬНО-ЗАПЛУТАНА
Досить на мене все тиснути.
Досить красти в мене повітря.
Я хочу на день лиш зависнути,
але залишитись десь в титрах.