Неоніла Володимирівна Гуменюк
Сяє й мерехтить зірками ясно
Та піну із парного молока
На кучерявих залишає хмарах.
Тече собі молочна та ріка,
Яка є багатьом дороговказом,Насамперед завзятим чумакам,
На їхню ж честь сузір"я це назвали.
Думав їхати ним він,
Але коник десь утік,
Зажуривсь Архистратиг:
-Де ж його тепер шукать,
Як поїду святкувать?
Обізвався Листопад:
З подругами угорі.
-Я умію гарно плавать,-
Похвалилася усім.
-Як це плавать?
Ти ж розтанеш,
Станеш краплею води,
Все співав собі, співав,
Чисту воду розливав
Та й поміж зелених трав.
Вчула річка пісню ту
Невибагливу й просту,
Але ніжну та легку,
Цілунок відчули сонячний,
Зраділи, росою умившись.
В серпанок прозорий закутались,
У травах високих заплутались,
Їм вітер наспівував тихо.
І слухали тую співаночку,
Білі розсипали кучері
Та й на зелені кафтани
І золотом вишиті гудзики.
Куди це так гарно прибралися,
Чи свято яке урочистеє?
Вони ж не приховують радості -
Візерунки малював,
Вийшло Сонечко ранкове -
Труд увесь його розтав.
Плакали Троянди білі,
А намисто із Зірок
Розірвалось, розлетілось,
Де босоногого дитинства спориші
І юність облетіла цвітом вишні,
Вела вузенька стежечка у ліс.
Збирати на галявині суниці,
Послухати пташиний щебіт й спів,
Помріяти, побути наодинці
Десь там у долині
Біг струмок веселий
Швидко та невпинно.
Біг попід горбочок,
Де росли берізки,
Поспішав струмочок
Я падаю кудись у прірву,
Охоплює лиш переляк,Що розіб"юся об каміння.
Чи до добра, чи до біди
Оце таке мені наснилось?
А мою душу холодить
Видіння те нічне жахливе.
Словом звучить поетичним,
Відображає, читачу повір,
Життя моє праведне й грішне.
Бо кожен вірш - то частинка його,
Фрагмент автобіографічний.
А помислів та почуттів що не крок
Полум"яніють між листків.
І для Романка й для Марічки
Й для Олечки цей плід доспів.
Всі діти люблять полуницю
З сметаною та цукром й без.
То ж нею запастись годиться,Щоб взимку смакувати теж.
