Виктор Харламов
Намедни, жизнью не прощён,
Спросил я визави:
"Таинственна ли жизнь ещё?"
- "Таинственна... - в любви!"
Достаток в таинствах, вчера
Світ - сцена, бо жадана мить добра,
Чудес спектаклів, що тривають лише
Для впливу на зіркову мить заграв,
Де вічність все ж дитя своє колише.
Я осягаю хист природних сфер;
Щоби ти, коханий мій, не забув мене,
Стану я калиною.., час нас не мине.
Стану гаєм в золоті, квіткою... так , враз,
Щоби ти, найкращий мій, в почуттях не згас.
Щоб у день й увечері ти нудьги знав шал,
Марнотратство живе у красі,
Так, на позики здатне, як ти.
Світ щедрот зневажають усі
Скнари. Кращої прагнем мети.
В копійчані дрібниці лихвар,
На весняній зорі
Свіже і синє повітря.
Батько, бачивший в днину
Сивину, та печаль,
Говорив біля ганку
Тихим голосом сину,
Любити інших хрест важкий;
Ти, все ж прекрасна без нюансів,
Принад твоїх секрет, не з вій,
Дав для життя стонадцять шансів.
Весною чутний шерхіт снів
Позбав Господь, раба любові, так,
З Тобою бавитись в думках, грайливо...
Коханий, ти у ніжності мастак,
Секунди кращі дарував як диво.
Скорившись погляду, мети лазур,
Так может быть и будет непременно:
Размеренно ещё кружится мир,
С19 собирает пир,
По карантину шествуя надменно.
Теряется в случайном поцелуе
Для мене думка, наче хтива плоть.
У просторі, не дивлячись на межі,
Переношуся я туди, де хоть
Ще царствує... Господь, за кожним стежить.
Чи стріли полетять за горизонт,
По краплині залишилось нам,
Пригубити... й... - посадка на рейс...
Чи простіше завжди йти в мрій храм...
Залишаючи хіть - едельвейс.
І нью-йоркську вдивлятися, де...
Я пам′ятаю мить чудову:
З′явилась ти., Господь, спаси...
Так швидкоплинно, знову й знову,
Як геній чистої краси.
З томління суму безнадійно
Чи є любов у тебе, чи нема,
Ти не соромишся... Завжди, раптово,
Лжа зачаровує, в безмежність тла
Своє промовисте вкладає слово.
До пекла кличе сірих та сліпих,
