Виктор Харламов
Стихосложения любви маршрут
Теорию не учит… Жизни древа
Строка, что ветвь, вонзаясь вправо, влево
Уводит, зная, — повороты… — врут.
Ти, не схожий на тих, чию музу
Макіяж надихає в красі.
Небо краще віддам, всесвіт блюзу,
Хай позаздрять тобі хтиві всі.
Гонорові створіння єднай,
Когда переживёшь меня, тот день,
Что скряга смерть уже давно избрала.
Мой прах, свою ярчайшую мишень,
В стихах найти, ты постарайся. Мало
В словах искусства мёртвых, чувств и бед.
Любити інших хрест важкий;
Ти, все ж прекрасна без нюансів,
Принад твоїх секрет, не з вій,
Дав для життя стонадцять шансів.
Весною чутний шерхіт снів
Ні, не буде нас у домі,
В синіх присмерках один
День зимовий, крізь долоні
Мчить в ілюзію гардин.
Так, до стелі, по портьєрі,
"Утёнком гадким" начинал я, в детстве,
Свой путь к вершинам жизни и судьбы...
В 12-ь "Библию" читал в соседстве
С любви проростками... "Где., не рабы..."
- Ещё не знали поголовной веры,
Моя любовь! Вот я перед тобой,
Возьми меня в блаженный сон; в любимом
Не обмани бескрылой дней судьбой,
Весной прикрывшись, жуткий летний жар,
Листву дарил нам, осень приглашая;
И вот упали листья - солнца стая,
В сердцах и душах оживают
Эмоции забытых строк:
Их путь не низок, не высок
У любви фантазии, пороки,
У любви - бывает нрав жестокий...
Мчатся годы иль века устали,
Богом созданы - любви грёз дали.
Недоліком є - молодість, скажи...
Життя безпутне - теж важкий недолік.
Прекрасні юних кращі вояжі -
Чарівні, в час століть, та їх символік.
Багатий, бідний та краса уб'є
Любив її як Божу щастя тінь.
ЇЇ, ти, маєш... в чому тут печалі.
Вона сьогодні кличе в "далечінь" -
У низькість від бажань жадану. Далі,
Не буду, втративши любові хист,