Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

57 58 59 60 61 62 63 64 65

…

› »

Стара газета

Цей газетний портрет не страшний, а смішний:

можна плюнуть на нього і стиснути в жменю.

Взяв тирана за горло — щосили здушив —

вирвавсь зойк із грудей — та у мене, у мене…

Мов розшилася рана — жар серце пропік,

by Павло Мовчан

“Нервовий подих свідчив вічні злидні”

Нервовий подих свідчив вічні злидні…

Він часто дихав — хату зігрівав,

з якої світу білого не видно:

навколо муром виросла трава.

І тільки стежка спрагла до криниці

збігає стрімко і верта назад…

І соняхи рябі та темнолиці

блукають жебраками поміж хат…

by Павло Мовчан

Кілька здряпин на дні казана

Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог — далеко…

Покинутий давно, та не забутий, ні…

Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки:

знесилені тіла та душі преясні…

Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя,

і погляди взялись коростами іржі.

По обрію йдемо в лахманаччі велично —

by Павло Мовчан

Обіцянка

Цей кримський рай — з незгаслим розмарином,

коротким строком визначених втіх —

прискорював життя і майже похвилинно

нагадував, що жив не так, не так, як міг.

Безглузда метушня, застілля та похмілля,

спустошлива любов, порожні балачки…

Та інколи душа, мов вирвавшись з підпілля,

by Павло Мовчан

Братські зусилля

Ворота в небо знають тільки птиці,

і погляд вгору можна не підносить.

Знайшовши отвір в безвість у криниці,

послухать можеш, як вода голосить…

Колись всім миром копана у полі

і висвячена духом чудотворця,

вона цвіла, мов крин, на видноколі,

by Павло Мовчан

Відлітаюча земля

В країні мук, в країні страхородній,

в якій лопата — перший інструмент,

де в глину обернувся храм господній

і став піском несхибний постамент, —

самітній дух блука в бетонних стінах,

торка панелі — виходу шука…

Та все намарне: мурами країна

обнесена, а брами — на замках…

Павло Мовчан

Знесилені хрести

Всім прихисток давав у зубожілім тілі,

та поділить тепла тілесного не міг…

І родичавсь до всіх, хоч був осиротілим…

Слухняно собі жив — не вибирав доріг.

В зусиллях сновидінь напружувалось тіло,

і образи нічні випалював вогонь,

і простирадло біле сполохано тремтіло

by Павло Мовчан

Достойний матеріал

Тривале відлуння виснажує висохле горло,

а слово потяте членується часто і дрібно.

І звуки в кубельцях звиваються чорних,

і тиша стояча свічадо затягує срібне…

— Верніться! Верніться! —

складаю з відлуння благання,

бо голос обсипався листям осіннім…

Та вже ж відбулося прощання останнє,

by Павло Мовчан

“Упрозтяж полотно Стоять сніги високі”

Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі…

Цей колір доброти благовістив нам спокій,

і далеч об’явилась жаданим відкриттям,

що й прочитати можна приховане життя.

Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем,

написане по сріблу молочним олівцем.

Немає літер — жести, і струми почуттів,

by Павло Мовчан

На тему «Козак Мамай»

Пильнуй всякчасно браму вуст,

бо слух піщаний слів неситий.

Кричить Мамай, стікає вус,

брова ламається сердито…

— Кривоязикі брехуни!

Гонителі свого сумління!

Ви пасерби, а не сини,

мандрівні безтілесні тіні!

by Павло Мовчан

Кульова блискавка

Німий сурмач на постаменті

відпровіщав нову добу,

отвердли звивини цементні,

і він мелодію забув.

Хоч притискав до губ щосили

свою облуплену сурму,

та тільки бульбашки із мила

by Павло Мовчан

Карбування на міді

Немов прилестився, прижився

до світу білого й забув,

що загостився, забарився,

про час забув і воротьбу.

На учтах юності сп’янілий,

життя палив, не пам’ятав,

що погостівка в світі білім

завершується вороттям.

by Павло Мовчан