Неоніла Гуменюк
І вітер пахощі розносить.
Вдихнути б їх іще разок,
В небесну задивитись просинь,
Як в твої очі голубі,
Що зваблюють мене щоразу.
Серденько віддаю тобі,
Поринай в казкові дивні сни,
Мирні зорі нехай сяють з висоти,
Я люблю тебе, синочку, ти це знай.
Рада бачити я усмішку твою,
Як приємне бачиш щось у сні.
То ж щасливими хай будуть усі дні,Посила благословіння Бог.
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає. похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку.
Та сніжок легесенько кружляє.
Сльози висушує їм, плакать не дає,
А сонця промінці на землю впали -
І все навколо сяє-виграє.
Вже мати-й-мачуха пелюстками жовтіє,
Стелиться круглим листом в долинах
Та маргариток гудзички рясніють
Гілля гойдає вітер, мов колиску,А чорні хмари в небі низько-низько,
Неначе гуси.Та гуркоче грім.
В долині озивається луна
І розтинає небо блискавиця,
Від неї сліпне темрява нічна.
Щось тихесенько дзюркоче,
Була річка повноводна,
Залишився лиш струмочок.
І несла вона всі води
Так далеко в море синє
Та долала перешкоди,
Сірі та зелені й чорні
Іскорок яскравих повні,
Усі світяться любов"ю.
Вміють також підморгнути
І лукаво й загадково
Та коханням спалахнути
Через річку ліг
Після дощу грозового,
Що кудись побіг.
А на цьому на місточку
Та й кольорів сім,
Виграють вони на сонці,
Котиком сіреньким,
Доторкнутись хочеться
До нього скоренько.
Бо як сонце вигляне -
Покотиться далі
Берегом-долиною,
За парти кличе хлопців та дівчат.
Та не для мене він лунає знову,
А для моїх улюблених внучат.
Вже майже пів століття промайнуло,
Коли для мене він тоді дзвенів.
Ті роки безтурботні не забула
Ні на Північ та Південь,Захід і Схід.
Дружні будемо ми - не здолає агресор,
І розтане в серцях жорстокості лід.
Пам"ятаймо усі: наша сила в єднанні,
Поодинці ми натовп, разом ми - народ.
В траві сховалися суниці,Черешні червоніють стиглі.
І білий гриб у листі теж,
Його так просто не знайдеш,
Бо тільки в справжніх грибників
Він опиняється в руці.
У полі дозріває колос,
