Неоніла Володимирівна Гуменюк
Морозець на травичці легкий.
Чим іще нас цей місяць порадує:
Закружляють сніжинки легкі,
А чи сонечком ще зігріватиме
Чи, можливо накличе дощу,Вітер листя останнє зриватиме
Та кружлятиме ним досхочу?
Зелені були вчора,
А нині ось знайдеш ти
Рожеві та червоні.
Їх сонце цілувало
І слід свій залишило,
Щоб ти і я зірвали
Та у душі співають солов"ї,
Хоча чимало і прожито й пережито,Зозуле, не рахуй літа мої.
Роки минають, серце ж не старіє,
У ньому й досі ще живе любов,
Тепло та ніжність, віра і надія,
У молодість думки вертають знов.
Не завжди вишите барвистими нитками:
І колючками встелене воно,
І гострими твердими камінцями.
А треба йти по ньому день у день
І не боятись труднощів ніколи,
Можна й поплакать, поспівать пісень,
Все вгору й вгору і летить, летить
Понад землею й набирає сили,
Прагне, щоби її почули всі.
Легесенько торкає струни серця
Й вони вже в унісон з нею співають.
Стає так добре і привітно й легко -
Та у коси вплетеш ромашку,
Ті далекі згадаєш дні,
Коли юність кохала палко.
Подаруєш своє тепло,
Яке душу мою зігріє,
Почуття, що колись цвіло,
Голосна колядочка, в хату йде з добром.
А там щедрувальники підуть із мішком,
Вранці посівальники золотим зерном
Засівають кожного,щастя зичать всім,
Любові та злагоди.Нехай буде мир.
І здоров"я множиться, відніметься зло,
Таку гарну і ніжну-ніжну,
Яка душу твою потішить,
Про кохання моє повіда.
Тобі усмішку подарую,
Заворожу тебе, зачарую,
Гляну в очі твої блакитні,
Так промайнуло, наче день один:
І радості текла бурхлива річка,
Та болю й втрати був нестримний плин.
Мене любили, вірили, кохали,
І заздрили, ненавиділи теж.
Я намагалась не звертать уваги,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
Чарівний спів птахів лунав,
Збирали жменями суниці,
Літо ж так щедро пригоща.
Нарвав букет білих ромашок,
З трепетом серця дарував,
Ти ж їх так любиш, моя пташко.
Сипле літечко липовий цвіт,
Аромат неповторний той вітер
Так далеко несе всюди й скрізь.
Ти вдихаєш його, наче ліки,
Паморочиться аж голова.
Так духмяно тепер пахне липа