Олена Красьоха
Так хочеться почати все із чистого листка,
І не розграфленого, і без ліній,
На ньому щоб були – лиш ти і я,
А навколо зима й сріблястий дивний іній.
І тут на холоді – душа відчула, що це ти –
Я так чекаю, принца ще на білому коні,
Й вогню любові є багато у мені.
Душа моя розшита в квіти польові,
Це поле ніжності цвіте в мені.
Ти за найвищою і найтовстішою стіною,
І коду доступу немає в мене з Тобою.
І згораю в обіймах самоти,
Не віддаю й не знаю як по стежці далі йти.
Навколо кажуть, плюнь і розітри,
Якби Ти знав, як глибоко ввійшов мені у душу,
Тепер з відкритими дверцятами у ній ходити мушу.
Бо щастя цього вже вона не поміщає,
Хоч я раніше думала, що у житті такого не буває.
Як виявилося, зустріч наша − це дарунок Бога,
Так як проміння сонця падає з висот додолу,
З усіх доріг завжди ми повертаємось додому.
Там, де цвітуть і мальви і ромашки й маки,
Там, де живуть нам найрідніші люди − батько й мати.
І лише тут Ти можеш бути сам собою,
Я щаслива, що була дуже щаслива саме з Тобою!❤
Я дякую Тобі за сонце, світло і тепло,
Що після зустрічі так глибоко у душу залягло.
За вогники, з якими радісно горів і мій вогонь,
За запах тіла й за тепло долонь.
Матусю, Матінко моя!
Ви найгарніша квітка в світі!
Опали в осінь Ваші пелюстки,
Й сирітками залишилися діти.
Тонкі стебельця наші й нейстійкі,
Я покохала, я пір´їнкою літала,
Такого щастя досі я не знала.
Я прокидалась сонцем, я світила.
В мені з´явився дух й велика сила.
Порвала греблю я і вийшла з берегів,
Твої очі – волошки,
В них печалі є трошки.
Вони вмиті дощами,
В них тепло є від мами.
Твої очі – це свято,
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І в кожній частоці мене присутній Ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо Ти у мене є.
Я хочу тебе забути,
Щоб в мирі і спокої бути.
Та все ще не можу без тебе,
Як сонце не може без неба.
Як літо без ласки й тепла,
Я – чайка, що кружляла над життєвим морем.
Тепер на березі стою з своїм невтішним горем.
Поранила я крила на уламках щастя,
Тепер незнаю я – чи швидко вже злетіти в небо вдасться.
Дружила з вітром я і сонце мене гріло,
