Олена Красьоха
Любов – це радісною пташкою злетіти ввись,
А потім водоспадом щастя впасти вниз,
Вселити в душу райдуги всі кольори,
Весною бути навіть і осінньої пори.
Джерельцем стати, що пробилося в пустелі,
Ти не тікай від мене, як від мисливця звір,
Я віддала тебе вже їй - повір.
Допалюю любові я мости,
Як щось не так, прошу тебе: прости!
Погода дощова у ці осінні дні.
Сьогодні вісточку отримала від Тебе,
Це як на щастя зірка впала мені з неба.
І світ зробився для мене найкращим,
Все стало легким, що було найважчим.
То ж правду кажуть, що для щастя нам потрібно небагато,
Я — осінь, яка чекає зустрічі з зимою,
Та у мені живе ще літо з бурхливою весною.
Хоч і багато вже прожито, та ще не пережито,
І мудрості не випито, а лиш надпито.
Ще хочеться багато так сказати,
Якби Ти знав, як я себе картаю,
За те, що й досі я Тебе кохаю.
Але який не малювала б я куточок раю,
Що Ти не мій, не мій – про це я добре знаю.
А що робити? Як Тебе забути?
Я смакувала нею та не наїлась досхочу,
На світло це я як метеликом лечу.
Коли в мені любов, міняюсь я,
То райдуга, то дощ, то пісня солов´я.
Коли Ти є, нічого вже мені не треба,
Я хочу прокричати всім, що Бог на світі є,
Лиш Він нам болі й радощі по мірі сил дає.
Лиш Він так любить сильно як і батько й мати,
Лиш Він ще має право – помилувати нас і наказати.
Він наш заступник й оберіг і поводир,
Так хочеться засіяти життєве поле у червоні маки,
А ще сильніше хочеться, щоб серед нас були живими Батько й Мати.
Тоді у небі більше сонця й нема страху, як потрапляєш під холодний дощ,
Бо зігріває душу їхня ласка та Мамин із капусти теплий борщ.
Матусю, дуже сумно й тяжко нам без Вас,
Я в шкаралущу заховалася від тебе.
Мені тебе забути швидше треба.
Біжать в минуле мого щастя дні,
І дуже прикро на душі мені.
Хоч знаю – вороття в той рай уже немає,
Подякувати хочу тому, хто придумав чати,
Які говорять ще слова: «окей», «відповісти", «ігнорувати».
Бо я на них тепер надіюсь, як на Бога,
Тебе почути – найкоротша це дорога.
Та лиш хотіла б звідси я забрати
Поговори зі мною, лише поговорити,
Так як шепоче вітер до трави.
Поговори бо дуже довго я мовчу,
Я пташка та без Тебе в вись я не злечу.
Поговори зі мною, лише поговори,
Зістрижи мої болі, залиши лише радість,
І думки-горобці під дощем, щоб скупались.
Зфіліруй все навколо, хай блисне сивина,
Це як пам'ять про брата, яка вічно жива.
Розмішай усі фарби й підбери кольори,
