Олена Красьоха
Життя біжить й міняє чорну вже на білу смугу,
Але залишає вічно молодою лише мою подругу.
Так ніжно, трепетно і таємниче я говорю вам про любов,
То ж хай горить вона яскравим полум'ям у моїм серці знов і знов.
***
Насіяв щастя крихт Ти на мою життєву ниву,
Вчепились міцно їй вони у гриву.
Й заколосилися на ній полями доброти,
Ти сів так, що не могли вони не прорости.
Ти сіяв, а я кропила їх дощами,
Недільна музика змішалася з дощем,
А душу лоскотав глибокий щем.
Згадалася домівка у селі і босоногі діти,
І рідні мама й тато, і дворик наш і квіти.
Й машини, що ганяли воду в калюжах,
Я – чайка, що кружляла над життєвим морем.
Тепер на березі стою з своїм невтішним горем.
Поранила я крила на уламках щастя,
Тепер незнаю я – чи швидко вже злетіти в небо вдасться.
Дружила з вітром я і сонце мене гріло,
Було ще літо, а я вже відчувала запах осені,
І те, що я й моя любов – ми гості у тебе непрошені,
Ми увірвались у твоє життя – як ураган,
Несли прекрасне, помираємо ж від болю й ран.
Я стала пташкою, в якої виросли вже крила,
Ти м’яч, а я лиш тінь твоя,
Й не можу наздогнати Тебе я.
Літаєш ти по полю з краю в край,
Я, тінь твоя, прошу мене не залишай.
Ти відбиваєш всі удари ніг,
Вечірній смуток огортає землю,
Рівчак і кумкають жаби.
На березі біля місточка,
Схилилась я, щоб вимить чобітки.
Стомились за день кури
А Ви коли небудь чекали,
Хоч п’ять хвилин до бажаної миті?
То Ви напевно зрозуміли,
Що просто неможливо ці хвилини пережити.
Здається обірветься небо й дорогу перекриє,
Одинокі листочки на вітрі тріпочуть,
Так, і ще на гілочці втриматися хочуть.
Щоб і ще потішилась ними дітвора,
Ну, а осінь каже: вже пора, пора...
На трон сідає королева вже - зима,
Та холоду в душі моїй нема.
Яскраве сонце в ній, що світить з висоти,
І кожен промінець любові в ньому - Ти.
Ви маятник і мій реальний час,
У кожнім перехожім я ще бачу вас.
Я марю вами і ночами знов не сплю,
Бо дуже сильно й щиро вас люблю.
Ви маятник, але не мій вже час,
Я море, а Ти лише мій Дельфін,
І лиш мені дарує свої трюки Він.
Ти загадковий, неповторний, бо Ти лиш мій і Він.
Тебе чекала все життя, як зорепад,