Олена Красьоха
Я хочу фарби осені в душі лишити,
Щоб в сірі і холодні дні їх ворушити.
Щоб цими кольорами райдужні картини малювати,
Бо у коханні інколи приходиться вершини болю досягати.
Не раз подумаєш, а хіба осені завжди так солодко буває,
Життя у нас – тут Круть, а тут вже Верть,
Тут радощі й любов, а тут вже смерть.
Це так як різні страви в повара у казані,
Одні подобаються нам, а інші ― ні.
Цей кольоровий венігрет життя,
Твої очі я бачу у краплинках роси,
В ясних променях сонця і в сльозах ще грози,
У барвистій веселці, яку радісно жду,
У ромашках й волошках, що у полі я рву.
Вони в лагідних хвилях і у теплім піску,
А Ви коли небудь чекали,
Хоч п’ять хвилин до бажаної миті?
То Ви напевно зрозуміли,
Що просто неможливо ці хвилини пережити.
Здається обірветься небо й дорогу перекриє,
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
У цім житті мені потрібно зовсім небагато –
Аби живі були мої матуся й тато.
Щоб відчувала я народження весни,
І ти прийшов до мене наяву, а не у сни.
А ще як у житті буває тяжко –
Щоб поруч ще була хоч би якась мурашка...
Яка вона ця жінка, що одягла фату і біле плаття?
Вона прекрасна й ніжна, як у озері латаття,
А також чиста й свіжа, як джерело гірське,
Та неповторна й загадкова, як корали, що їх ховає дно морське.
Вона – це пташка, у якої з щастя крила,
Мамо, мила, рідна Мамо,
Як чекаю я хвилини знов,
Щоб відчути Мамо, як в дитинстві,
Вашу ласку, ніжність і любов.
Здається виросла уже,
Ти у моє життя прийшов як справжнє літо,
Щоб душу втомлену мою теплом зігріти.
Ти рясно ще скропив мене дощем любові й доброти,
Щоб легше по стежиночці життя мені було іти.
Я як синичка із долонь Твоїх клювала крихти щастя,
За це Тобі помножиться та у віках воздасться.
Як в тепле літо увірвалась осінь,
Так ранить душу твій холодний погляд досі.
І хоч я звикла вже до хмар, які пливуть по небу,
Та все ніяк не звику жити я без тебе.
Твоя любов була вогнем і дуже гріла,
Люблю Тебе без дозволу Небес,
Знов ожила душа моя і Ти у ній воскрес.
Така любов дається раз і навіки,
Така любов й такі як Ти чоловіки.
Це Ти одів мене у плаття з чистоти,
І мліє, і тріпоче, і болить моє серденько,
Хоче так до Твого.
Візьми його і пригорни,
Воно так хоче теплоти й спокою.
В думках з Тобою завжди я,
