Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

29 30 31 32 33 34 35 36 37

…

› »

Біля ставка

Одмучена холодна ніжність

води в осмерклому ставку.

Померхлий камінь, мов наріжник,

зануривсь в куряву сипку.

Ой не смути мойого серця

сухим знесиленим стеблом.

Присохлий усміх з губ зітерся,

тінь облямовує чоло.

Павло Мовчан

Край плеса

Темні пасмуги вітру рябили ріку

і до берега йшли — очерет хилитався,

і ритмічно, як подих, на рівнім піску

і твій час, і ти сам відбивався…

Одночасно він ймення чиєсь розсипав

і піску нагортав у бляшанку.

А на тебе дивилася річка сліпа,

ніби чула твою лихоманку.

Павло Мовчан

Відбиток на склі

В постійнім пульсуванні сонця,

у риб’ячому струмуванні,

в крихкій кульбаб’ячій коронці

є відповідь на всі питання

про час, про рух, про дозрівання.

У світлоносну хвилю літа

я покладавсь на ласку світу

і вже не думав про суття

103

Павло Мовчан

Світло

Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь,

та жоден листок на кущі не хитався.

Судомою зору і дзеркалом слуху

когось видивляв, та ніхто не являвся.

Чи промінь пройшов, бо побільшало світла,

тепла прибуло, зароїлася радість;

чи сіллю осіла вся спіль цьоголітня

у гроні вина серед тихого саду.

Павло Мовчан

“Ну що я міряю? Не знаю”

Ну що я міряю? Не знаю.

Годину, день чи власний вік?

І починав з якого краю?

Від губ, від пучок, від повік?..

Поміж долонями весь простір,

поміж губами — голос весь,

безмежжя все — у високості,

і вся безмірність в слові «днесь».

125

Павло Мовчан

Перед світанком

День схлянув, як і не було:

у вікна вдосталь натекло

важкої сутіні та тиші.

І світла кругле помело

під ліхтарем вітрець колише.

Гостріша гавкіт у селі,

а людський голос пучнявіє,

і м’ятним духом від землі

Павло Мовчан

Після дощу

На вітрові сад просвітлів

і сплеснув раптово листками,

немов після довгих дощів

прийшов він нарешті до тями.

І пам’ять збудилась зі сну

Павло Мовчан

Бути деревом

Б. Грищуку

Шум даленіючий в мушлях насичувавсь

співом пташиним,

з теплого отвору хміль вививавсь запашний,

і виплітався, ніби струмок з-під крижини,

з-поза хмарини промінь уже веснявий.

А на узбіччі шляху тополі стоять гордорослі—

Павло Мовчан

В оці роси

Благословен будь, день сльотавий та холодний,

коли в шибки так дме, що навіть чути свист;

і ти немов завис над хланями безодні,

намоклий і важкий, як той дубовий лист.

Та чути глибину майбутньо-неземного,

що аж холоне кров, і музика луна —

і не ступить тобі, бо прикипіли ноги

та й — що не крок — гуде гудюча глибина…

Павло Мовчан

Погляд на дерево

Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога,

і співають багряно присипані листям півні.

Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного,

коли він п’ятипало світився тобі у вікні?

Та чи ж лінія серця бува за життєву коротша?

Шестимісячний строк — це багато чи мало для нас?

Тихо стовбур схитнувсь — червониться пороша,

продувається клен, продувається час.

Павло Мовчан

Тіснота

В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу

вчувалась широкість небесна на розмах крила,

і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні

сніги крапкували потульні — теплом для тепла…

Хитке верховіття напружене тіло хитало,

земля ворушилась, і світ присідав,

і пахло холодне повітря металом —

в проломи його затікала вода.

Павло Мовчан

Біля межового каменю

В якого дерева мені питати тіні?

Із джерела якого воду пить?

Я в затінях поплямував сумління,

а серце, як розпечене, горить…

Ні попуску, ні пільги, ані міри.

Хіба ж мені впоровень білий світ?

І кожен день прожитий, мов офіра,

зусилля кожне виганяє піт…

Павло Мовчан