Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

25 26 27 28 29 30 31 32 33

…

› »

Відлуння (“Відлуння нам плач обертають у сміх”)

Відлуння нам плач обертають у сміх,

окресливши звуком глибокість доріг.

У товщах води, де вода проростає,

перлини скруглілі відлуння ховають.

Завжди у прислузі, завжди в супроводі

ховають утіху і розпач іноді.

А хто ж безіменний за вами стоїть,

що клич подає із минулих століть,

Павло Мовчан

“Не додалось, не віднялось з роками”

Не додалось, не віднялось з роками —

обтяжилось…

Слух став тугішим, а очі вужчими.

Дорогу ловлять ноги,

рука сполохана шукає патерицю,

щоб передать своє тремтіння їй,

а ти шукаєш слово,

щоб все побачене, почуте, пережите

123

Павло Мовчан

“Придобно живу під листком, наче пташка”

Придобно живу під листком, наче пташка:

відкрито-зелена селитьба моя;

щоденно листок шелестить для острашки,

звивається поруч піщана змія…

Хитається гілка — оселя кленова,

на вітрі танцює: хить-хить та хить-хить,

нема супокою — душа колискова

із прірви у прірву летить.

107

Павло Мовчан

“Диму пряжа над водою”

І день іде…

Т. Г. Шевченко

Диму пряжа над водою

випрялась сама собою,

сам собою смуток зріс,

очі звузивши для сліз,

тільки сухо ув очах,

Павло Мовчан

“Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття”

Стороною дощик іде…

Українська народна пісня

Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття,

відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі,

мов лушпиння — смішок, поторкаючи губи, губився,

і краями нарозбіж засмічений шлях ворушився.

Як не йтимеш — з дощем весняним розминешся

115

Павло Мовчан

З циклу «Перевтілення»

Струмуючий далекий часу гук

крізь оболонку вапняну кулясту

просочується — шовкопрядний звук

надійно тчеться, щоб тобі не впасти.

Єднальна мить — снувальне волокно

на кокон навивається сріблясто,

Павло Мовчан

“Прибились сплесками, прихлюпалися гулом”

Прибились сплесками, прихлюпалися гулом,

обезтілесніли, легенькі, мов відлунок,

лягли в ногах повільненько, заснули

далекі ночі, ночі проминулі…

Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка,

кругліє яблуком на покуті лампадка,

і шибка деренчить розслабла, як струна, —

то дише ніч сапка на ширину вікна…

Павло Мовчан

Система виміру

Прикметливий, ласкавий, обдарований

твій погляд вабив, свіжоустий спів

наповнений був світлом негріховним

і линув голос, звільнений від слів.

О посестро, скитальнице боляща,

не розминулись ми, а розійшлись,

там був гайок, а ми гадали — хаща,

в якому всі стежки переплелись…

Павло Мовчан

Дно

Святкову блакить лиш відтінюють хмари,

що разом із небом за обрій пливуть.

І дно прозира крізь промоїни й шпари,

і видно камінчики круглі, як ртуть.

Мені відкриттям об’явилась безодня:

в союзі із спокоєм дух воскресав,

поволі тепліло повітря холодне,

і світлістю дня наливався ти й сам.

Павло Мовчан

Непорушність

Не крона на мені, волосяниця,

і страшно із корінням розлучиться.

Було смикнувсь, але спинився вчасно,

бо рвався простір і тріщали прясла.

Повз мене йшли дерева кочівничі,

знебарвлені в буденному величчі,

і кидали зневажливо в мій бік:

— Незграбиться на вітрі чоловік. —

Павло Мовчан

Припадаючи до краплі

Обтяжений життям, земною глибиною,

я стежу: ген летить угору голос мій…

і лійкуватий день сотає наді мною

мерхляве порохно і бджіл пожовклих рій…

Угору-вгору, — гей! — у небо глибкувате

засотується все, що віджило свій вік,

і камінь відліта розмоклий, наче вата,

і образи летять крізь щілини повік.

Павло Мовчан

Старокиївський триптих

Віси сам, як могу сказати всіх книг

подобнаа, уне ми, і тобі полезнаа,

еже от того божественаго и святого

манастиря Печерськаго відеанаа и

слишаннаа от многих мало сказати.

Писав дьячок Нестерец с

Сокалья, міський син Лукьянов.

Павло Мовчан