Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

30 31 32 33 34 35 36 37 38

…

› »

“Сонце з круга зійшло і червоністю”

Сонце з круга зійшло, і червоністю

горло півня щодня заливається.

Незбагненністю та бездонністю

глибина земна розверзається.

Жовтим листям летять в полі вершники,

трав’яними шаблями вимахують,

западуться вони чи не першими,

перехрещені тінями-птахами.

108

Павло Мовчан

Зустріч

Чому ти, пташино, тривожишся дарма?

Ось зараз я рушу і тінь потягну.

Збігають, мов креда з стіни, усі фарби

з очей, і чути тривогу лише голосну.

Не скоїлось ще, та лихо вже чути,

о, як розминутися, пташечко, з ним?

Хоч світло іще, але крадеться сутінь,

вогню ще не видно — гірчавіє дим.

Павло Мовчан

“Трава вереснева прощально-зелена”

Трава вереснева прощально зелена,

і коник, немов з потойбіччя, сюрчить,

і дзеркало ставу черленим-черлене

за листям кленовим летить і летить.

І вітру гребінка, широка, щербата,

вичісує з лісу пташок-недорік,

і, ніби кристалик, маліюча хата

сховалась в очах за ворота повік.

Павло Мовчан

Компенсації

Горить на вітрі жаром

калина край вікна,

крізь ополонку в хмарах —

блакитна глибина

просвічує, як очі

у неньки на лиці.

Повітря аж струмкоче —

прозорі пухирці

Павло Мовчан

З циклу «Натура»

1. Голос лісу

Затамувавши подих, увійшов,

стіну розсунув, тишу розпечатав —

і лопнуло повітря, наче шовк,

нараз відкривши темряву горбату.

Сочився дим крізь тріщину в стіні,

тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався,

Павло Мовчан

1 Голос лісу

1. Голос лісу

Затамувавши подих, увійшов,

стіну розсунув, тишу розпечатав —

і лопнуло повітря, наче шовк,

нараз відкривши темряву горбату.

Сочився дим крізь тріщину в стіні,

тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався,

Павло Мовчан

2 Голос будяка

1. Голос лісу

Затамувавши подих, увійшов,

стіну розсунув, тишу розпечатав —

і лопнуло повітря, наче шовк,

нараз відкривши темряву горбату.

Сочився дим крізь тріщину в стіні,

тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався,

Павло Мовчан

В Кижах

Між ребрами брусованої хати

росте трава, у вікнах дуплуватих

сидять коти, і жевріють ледь-ледь,

димлять ґноти, наповнюючи вщерть

самотністю присадкувате житло,

де палахкоче дзеркальце, як бритва…

Назад нема, немає вороття,

з минулим розминається життя,

Павло Мовчан

Мить (“Не відокремитись, а злитись”)

Не відокремитись, а злитись,

не відступитись, а прийти

до того дня, до тої миті,

коли ти — я, а я — це ти.

А нам на двох і крихти стане,

і лиха стане нам на двох,

якщо в тобі — та моя рана

болітиме, не дай нам бог!

125

Павло Мовчан

Розчинені вікна

Ненатлий дух часу, усепоїдучий,

розлущивши серце, облуду лишив,

корогву зелену пустив на онучі

і камінь, як попіл, роз-поро-шив…

Зостались у мізкові обриси літа,

і слово «зозуля» звучить, як «зола»,

лиш тіні у небі снують перелітні,

та в кожній із них колись пташка жила.

Павло Мовчан

“Ні квітка безіменна, ні трава”

Ні квітка безіменна, ні трава

ще не збулися захвату і зросту.

І гоструватим духом кропива

виповнює вже перезрілий простір.

Затримує учепистий реп’ях

тебе на мить в дорозі відпочити,

і зір твій вгору піднімає птах,

аби в очах усе земне здрібнити.

120

Павло Мовчан

“Сосна, мов шлях, припала пилом”

Сосна, мов шлях, припала пилом,

траву торішню тінь палила,

і довкруг дерева ходила

стара шкапина односила.

На дереві, на кінській шерсті

відбилася безбарвність дня,

через подвір’я бляклі персні

котились глухо навмання…

137

Павло Мовчан