Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

26 27 28 29 30 31 32 33 34

…

› »

Малюнок в Софіївському соборі

У воді віддзеркалений косить косар:

тне воду золочена криця —

лягає покосом не хвиля, а жар,

літає не ворон — жар-птиця.

А золота в небі! Ще більше в воді,

горять свіжо хмари відлиті.

І світ, мов горнило, де й ти змолодів,

і книга життя не відкрита…

Павло Мовчан

Меч та шолом

(З циклу «Музейні експонати»)

Нахилитались під вікном

березові сережки —

збіга по стовбуру вапно,

і білить до-овгу стежку.

Її не перечорнить тінь,

не перекреслять води —

Павло Мовчан

Читаючи «Божественну комедію» Данте Аліґ’єрі

Тут мова лиш заводить нас в обман:

Бо наш словник ще дуже невеликий,

І розум завузький збагнуть цей стан.

Данте

Павло Мовчан

З ночі в день і навпаки

(З циклу «Музейні експонати».

Вдивляючись в малюнки Гойї)

З’ява свавільна, нічна, самородна,

нащо щоночі приходиш у сон,

ще полишаєш у грудях холодних

крицю чи танучу кригу на схрон?

І, закувавши мене у кольчугу,

123

Павло Мовчан

Рафаель Мадонна Конестабіле

(З циклу «Музейні експонати»)

Художнику Володимиру Пасивенку

В мушлі лона твого зав’язалась перлина,

ой не зрань її світлом, що гостро тече,

і, губами стискаючи світлу жарину,

легше дихай, бо сизь у нутро затече.

Павло Мовчан

Невідомий художник XVII ст

(З циклу «Музейні експонати»)

Вороття блудного сина

Зменшилось поле, і ліс підступився далекий,

ніби хтось вибрав з повітря блакить,

мерхне в сокири крило, як в лелеки, —

спурхує вгору вона, але не летить.

Павло Мовчан

“У передвіщеннях мені”

У передвіщеннях мені

являлись образи сумні:

то наче скачу на коні

і нагло падаю додолу —

одна нога ще в стремені,

а голова скородить поле.

У перевернутих очах

відбилось небо й сизий птах,

Павло Мовчан

Осіннє рівнодення

За ніч вродив звичайний камінь

і, поторкаючи руками,

гадав: на ґніт чи на поріг?

Та за іржавими трибками,

що швидко крутяться віками,

нічого угадать не міг.

Ця ніч була не рівна дневі.

На веретена вересневі

Павло Мовчан

Камінець

Як можна так жити далеко і певно, —

на нас-бо чекають спокуси недремні:

пиття-забуття, і життя захлинальне,

і день безберегий, і ніч сповивальна,

заснеш — не прокинешся, ступиш — впадеш…

Рости, як травина? Авжеж-бо, авжеж…

На пожир пожежі, на поглум дощам?

Зігнувшись, ламатись сухим пополам?

Павло Мовчан

“Промінь розщеплює зруб і вино каламутить”

Промінь розщеплює зруб і вино каламутить,

вузить зіниці, жолобить лице.

Думка глибока, добувшись до суті,

хрестики ставить твердим олівцем.

Тріщина вуст вже давно кровоточить.,

ящірка крові хутко біжить,

тиснеш ти соки, до слади охочий,

з вічних ремесел знаєш лиш — жить.

137

Павло Мовчан

Вільна душа

Спонукувана ким і за чиїм велінням,

ламаючи кістки, як шкаралущ насіння,

проламуючи час, позбувшися томління,

виламується з нас душа на облетіння.

І облетівши скрізь, вертається, мов з свята,

м’якесенька, мов віск, легесенька, як вата.

Хоч більша, як була, вагоміша, значіша,

поширшало й крило — ширяння в нього інше.

by Павло Мовчан

“Ця радість легка, ще й сама прозвістилась”

Ця радість легка, ще й сама прозвістилась,

в простертих руках заломилась у крила:

і видно уже, як з розбитих шибок

випурхує щось на подобу пташок…

Зіпершись непевно на вітер сипучий,

кружляли, як пір’я, тіла нелетючі.

Ішла переміна усталених форм,

узгодженість змісту, увічнення норм:

107

Павло Мовчан