Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

34 35 36 37 38 39 40 41 42

…

› »

“Покрай хвилі йду Спиняюся”

Покрай хвилі йду. Спинюся.

І пливу, пливу, пливу…

Дрізд кубельце мостить в вусі,

смиче із-під ніг траву.

Вимиває землю хвиля

по піщинці — ти ж стоїш,

не пусті її зусилля,

бо землі лишилось ківш…

Павло Мовчан

“В звоях снігу і я прочитав письмена”

В звоях снігу і я прочитав письмена:

«Унеправджено світ, і скасовано час!».

Спала нагло з очей повстяна полена,

і окресливсь повітря блакитний каркас.

Ламле ворон гілляччя сухе на гніздо,

набрякає кора, стовбуриння гуде,

дотліває в долоні іржавий гвіздок,

утрухаючий хрест вже ось-ось упаде.

by Павло Мовчан

“Сосновий шум, дрімливий, колихливий”

А я у гай ходила…

П. Тичина

Сосновий шум, дрімливий, колихливий,

мов запевняв: хто слуха, той щасливий,

бо нуриться свідомість у глибінь,

де, мов листок, торішня плава тінь,

зозулею забута в перельоті,

by Павло Мовчан

“Життя благовісне, звеличене смертю”

Життя благовісне, звеличене смертю,

у слові у кожному — кисню ковток;

найменша піщинка тобою всещертна,

обтяжений гнеться к землі колосок.

Життя відшароване звуком і змістом

від панцернокрилих і від хробаків;

долоні, пронизані сонячним вістрям,

слова здобувають з-під шару пісків.

Павло Мовчан

“Обертається свято життя в сумування”

Обертається свято життя в сумування:

над розпалищем тіла сумує душа.

Кожен день може бути останнім,

а ти думав, що вічне тривання,

і чекав за смерканням світання,

і тому час свій сипав з ковша.

В плюсклій думці себе відшукати

ти не годен, бо й пам’ять пуста.

103

by Павло Мовчан

“Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу”

Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу,

про вічне думав він: про камінь та метал,

і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив

крізь товщ вербових плахт, бо смертне пам’ятав.

Байдужий молоток, заплішуючи отвір,

орудував рукою слухняно: мах-по-мах,

і цвяхом став язик, залізним цвяхом в роті —

від стукоту здригавсь і цокав на зубах.

by Павло Мовчан

Власний портрет у газеті (З циклу «Фотокартки»)

(З циклу «Фотокартки»)

В марнотах розуму, у пізнанні неситім

так праглось осягти і все збагнуть,

що й не помітив, як літа прожито,

крізь шибку криги дивишся в майбуть…

Днів скільки залишилось? Небагато…

Чому ж ти не обчислюєш і їх?

107

by Павло Мовчан

Осереддя

Ні мислю пройняти, ні словом отямить

байдужості дня, що крізь тебе тече.

Весь світ у тобі зав’язався шляхами,

і ти — його центр! Його вісь і плече.

Це ти — перспектива його безкінечна,

усі покладання, надії в тобі.

В безмежжя розходяться зору кілечка,

і світ переймає твій зойкіт і біль.

by Павло Мовчан

Віддалення

Віддаленіла так від мене,

що обезтебіли і сни.

Мов тютюну стебло зелене,

вуста мені обзеленив.

Так гірко язиком торкатись

твого імення, світку мій,

вуста поламані, щербаті,

а в горлі — мов холоне лій.

by Павло Мовчан

Краплина

Краплино медова високого цвіту,

у дзеркалі літа тебе запримітив.

Очей не зведу, і мій зір вогкуватий

занурений глибоко в синь непочату.

Ой квітко, хоч раз нахилися до мене

із сутінків довгих, з туманів зелених.

В марнотах зусилля назустріч ступити

спромігся до себе лиш тінь прихилити.

by Павло Мовчан

Спасівка

Вивертає вітер крону

срібним сподом догори.

У корінні сік холоне,

медом виступа з кори.

Камінь вивернувся сподом

і обличчя оголив,

капає смола з колоди,

що засклила лет бджоли.

by Павло Мовчан

Ім’я

І суцвіть, і пилок, і срібна труш

гуляли вихором і порошились в хату,

де дзвінко так лупало обіуш

ім’я твоє гірке, немов прокляття.

І по складах годинник на стіні

ділив його, повторюючи всоте,

і, мов бджола у склянці, у мені

воно гуло і радісно, й скорботно.

Павло Мовчан