Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

35 36 37 38 39 40 41 42 43

…

› »

Шляхи Данте (Уривок із поеми)

Красна велич руїн, — розімкнулася пам’ять,

увіходимо ми в храм щорічних скорбот,

де тинька обсипається, світяться плями,

чорнота проступає крізь шар позолот.

Непомітно павуття вдихаєш в легені,

чорним ниттям з грудей видихаєш печаль.

Під ногами узявсь мармур мохом зеленим,

і той мох дописав мармурову скрижаль…

119

by Павло Мовчан

Згортання

У царстві спокою вивершувався світ

і птичі голоси виблискують черлено.

Лелеки молоді, почавши свій політ,

спалахують крильми і схлипують блаженно.

У промені життя струмує голос твій:

— Вертайтеся назад, минулі дні і птахи! —

Загострюється клин, зника у висоті

і зваблює тебе пірнути в небо з даху.

by Павло Мовчан

Голос серця

Упізнаєш мене вві сні

і видихаєш:— Мій коханий!..—

Та всюди люди мовчазні

хитають скрушно:— Вона п’яна…—

Як порошинку, на руках

несу тебе й боюся вітру,

і замість тіні — хилитка

лоскоче ноги пляма світла.

by Павло Мовчан

Лад

Недослідимий, незбагненний

травневий світ густо-зелений.

Співа весь день дрібний пташок,

немов заучує урок,

луна весь час один рядок:

— Тьох-тьох… Віть-віть… — Тьох-тьох.

Віть-віть… —

звучить у відповідь рефреном.

by Павло Мовчан

За мотивами «Ворона» Едгара По

Переінакшив все минуле:

тепер тебе там не було.

Був гайворон замість зозулі,

та й то лише з одним крилом.

Був степ, напоєний вітрами,

і спис, засторчений в блакить,—

і нас вже не було між нами,

була якась тривала мить…

100

by Павло Мовчан

Ягода

Суничино терпка, жарка і недозріла,

тверда моя рука

торкнулась твого тіла

і зранила — прости…

Як тепер кров замовить?

Невже ж занапастив

душі святу основу?..

Недосконалий я: зісподу росте вовна.

by Павло Мовчан

Подільність

Облесливі і велемовні,

не промовляють — шовк прядуть,

вуста-меди, вуста-гріховні,

їм бджоли мед свій віддають.

Не обійти, не розминутись,

коли почую мови шовк,

і шелестить шовками сутінь,

і шиється шовками крок.

by Павло Мовчан

Набравши води

Війнула жовтизна і дзеркало криничне

замислилось, немов відчуло глибину,

і ти щось заспівав, та голос був незвичним:

веселу починав, а вийшло на сумну…

З чола свого хотів був зняти павутину,

та пучками відчув, як в’їлася вона…

І радісно було в оцю погожу днину,

хоч радість і була зісподу вже сумна.

by Павло Мовчан

“Земле моя, двоєдина в житті і загині”

Земле моя, двоєдина в житті і загині,

сьома зоря уже від’ясніла у річці,

де на березовій дошці бог водяний

відпливає в минуле.

Божку, який ти слухняний воді спорожнілій,

який ти здрібнілий, що й сам себе котиш.

О, яка втіха в великості нашій!

Вищі за тебе, важчі за тебе,

by Павло Мовчан

“Болючішає зелень і блакить”

Болючішає зелень і блакить,

і дзеркало зістаріле болить,

хоч бачу, як струмує риса в ньому;

твоє обличчя в струмі золотому

вже не твоє, а натяк на подобу.

Зректися тричі і мене попробуй,

бо час правдивий, докази — прямі…

Хіба тебе я зрадив? Я зрадів,

by Павло Мовчан

Пісня

Ой пошила ненька

Мені кошуленьку,

Як біль, білу, як біль, білу,

Як папір, тоненьку.

Смужечка черлена

На грудях у мене

Палахкоче, палахкоче,

by Павло Мовчан

Пастораль

Обтяжені випом старі міхи лежали

на тесаних столах, що в землю уросли,

і лунко струмінь гнувсь веселого врожаю,

що запахом землі нам голови хмелив.

Припізнений цей смак, та невтоленна спрага:

на випині стегна дріма моя рука,

і молоде вино по жилах, наче брага,

гуляє і серця у грудях відмика.

by Павло Мовчан