Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

37 38 39 40 41 42 43 44 45

…

› »

Ти — простір

В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя:

у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,—

невже ж є тобою ота заплощинна облуда,

що в паузах серця на шкло видиха каламуть?

Шкляніє обличчя, вбираючи сонячні скалки,

повітряна хвиля поволі морщинить чоло.

Скажи, чи довірливий світ дається

усім на поталу,

Павло Мовчан

Світовид — збруцький ідол

С. Пушику

Вже голос розповивсь і воленьку святкує…

Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням.

Ой скільки голосів кричало моїм горлом:

— Волі! Хліба! Мамо! —

Просочувався шепіт: — О життя стражданне…

Очима — Світовид і досі продивляє,

Павло Мовчан

“Незайманосте днів, зцілющосте майбутня”

Незайманосте днів, зцілющосте майбутня,

розпорошусь і я, мов грудочка землі…

Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній

краплиною в струмку, сажинкою в золі…

Пелюстки снігові запорошили ґанок —

то небо відцвіло чи пізній покрівець?

Але життя таке, мов розпочався ранок,

торкається повік нервовий промінець.

Павло Мовчан

“Погожо-днинно, споришево”

Погожо-днинно, споришево,

пташки хвалу співають дневі,

і розчиняються вуста:

— Ой несказанна ліпота!

Ти марнотратний, ще й надміру,

чи вистачить на всі літа

твоєї, світоньку, офіри?

Цільбу приймаю, як погубу,

Павло Мовчан

До зірки

До неба я очі підвів,

зірчину-мачину набачив;

промінчик, як волос, дзвенів,

і звук лоскотався гарячий.

Вечірня печаль ув очах

мінилась, мов небо, рожево.

І простір розлого звучав

над снігом, над полем сталевим.

Павло Мовчан

Глибини

Владар глибин, розгалузивши води й коріння,

перевертає каміння, згладжує впадистий слід,

сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління,

і замикає падінням політ…

Пахнуть живицею пальці, в руку вроста сокирище,

сила творяща руйнує те, що звелося з глибин,

линуть удалеч звуків кружальця —

тнеться сосновий хребет

Павло Мовчан

“Вечірня мідь води лункої”

Вечірня мідь води лункої

повітря плющила тверде,

і хвилями мінився колір —

на золоте і молоде.

І чайка з кратера блакиті

випурхувала камінцем,

повітря тріскалось щомиті

і шилось на руці рубцем.

101

Павло Мовчан

“Рійба комарів в надвечірнім промінні”

Рійба комарів в надвечірнім промінні

ізнов обіцяла днину погожу,

і час мовби був віковічним, незмінним

і вимагав хіба що продовжень.

Навіть в канаві синя крижина,

пляшка порожня, жовта бляшанка

свідчили вічність життєвого чину,

що не обмежувавсь ніччю та ранком.

116

Павло Мовчан

Щільність

Довільним кольором зелено

поля похилі узялися;

не тішився, бо довкіл мене

була земля, підшита лисом.

Вона прозоро парувала,

хоч у ярках сніги таїла.

А ти в повітрі віддзеркаливсь

березяно обличчям білим.

Павло Мовчан

Доцільність

З доцільності світу, яку не збагнув подонині,

вільшина порошить жовтавий пилок,

доцільно біліє суха бадилина,

а поряд пронозить шиласта зелина

знекровлений снігом трухлявий листок.

Димок свердлуватий буравить повітря,

і запах сколихує приспану млость,

бо ти відхилявсь від доцільності світу,

Павло Мовчан

З глибини пам’яті

Вода з відра виборсується рибою,

лускою босі ноги осрібляються,

по стежці зайчик сонячний підстрибує,

сама до себе ненька усміхається…

А на повітрі стовп повітря теплого

стоїть велично вже з доби майбутньої,

оздоблений увесь виткими стеблами,

наповнений ущерть водою ртутною.

Павло Мовчан

З циклу «Відлуння війни»

На півдорозі зупинивсь. І озираюсь на прожите:

там всі обличчя запеклись і погляди сердиті…

А поруч — літо: при воді танцюють сині бабки…

Не озирайся, йди, радій і не роздряпуй згадки.

Ти далі вже за них пройшов

і мов позбувся страху,

Павло Мовчан