![Слово Григорія Сковороди]()
Я замовкаю, милосердний творче,
в союзі спокою став всевловимим слух,
і оглядаю поглядом дозорчим,
як гонить долю швидкобіжний дух.
А з вежі тіла видно лиш минуле,
та небосхил, та ще підступний степ,
і намистяний голос осавула,
що на кургані круками затерп.
