Олена Красьоха
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Ти – поцілунок літніх, сонячних і теплих днів,
Це Ти мене у легке плаття радості одів.
В мені тепер яскравими вогнями свято сяє,
Ти – океан безмежний, що хвилями любові ніжно огортає.
Ти – дощ живильний і вітру свіжа прохолода,
Так хочеться засіяти життєве поле у червоні маки,
А ще сильніше хочеться, щоб серед нас були живими Батько й Мати.
Тоді у небі більше сонця й нема страху, як потрапляєш під холодний дощ,
Бо зігріває душу їхня ласка та Мамин із капусти теплий борщ.
Матусю, дуже сумно й тяжко нам без Вас,
Ідуть, течуть, біжать роки,
Старіють у селі хатки.
Щороку лиш весна народжується по-новому,
І тяжко-важко жить одному.
Співають і щебечуть всі пташки,
А я потрапила у вир любові,
І сняться сни мені медові і казкові.
Ти - порч, і Ти будеш, і Ти є,
В мені навіки Ти, так Бог людей у долю нам дає.
Так хочеться скотитися клубочком радості згори,
Як це робили ми дитячої щасливої пори.
Щоб розгубити всі турботи, болі і печалі,
Й з душею чистою і легкою, стежками Божими іти щоб далі.
Любов щоб щира і глибока в серці теж жила,
Машини, мужчини... Й кінця їм нема,
Мене запитали: « Чому ж ти одна?»
Бо я не потраплю ніяк в колію:
Всі люблять машини, я ж – душу люблю.
***
Люблю тебе – як вітер трави колихати на лугах,
Люблю тебе – як цвіт волошки і ромашки у житах,
Люблю тебе – як теплий дощ і сонця промінець,
Люблю тебе - як і народження весни, і як зими кінець.
Люблю тебе - як ту стежинку, що веде до батьківської хати,
Підкралась ніч і мами одягають діткам вже піжами,
Лиш я не сплю - так хочеться заглянути ув очі мами.
Хоч знаю - вона щаслива з Богом і з янголятками на небесах,
Й прийти до мене може лиш в солодких снах.
Багато раз рахую я від одиниці і до десяти,
Любов´ю не наказують, а нагороджують,
Все гірке у житті ще нею засолоджують.
Приправа ця і збуджує й перчить,
Без неї у житті так одиноко жить.
Вона це злет, а в деяких місцях − падіння,
Я побіжу під краплі літнього дощу,
Я митим душу, я за образи увесь світ прощу.
Забуду всі тривоги, й помчу в поля,
Я дихатим, радітим, як дочекалась після засухи - дощу ще Матінка-земля.
Насіюсь квітами у травах, у лугах,
Дощ на віконнім склі намалював мою печаль,
А сонце блиснуло і появилась радість.
Сьогодні ти подарував мені щасливий день,
Що аж в очах у ночі залишилась заздрість.
