Олена Красьоха
Твої обійми найрідніші й найдорожчі,
Твої цілунки найп'янкіші й найсолодші.
А посмішка Твоя вся зіткана із доброти й любові тата й мама,
То ж хай тепло її міцніє лиш з роками.
Нехай у долі у Твоїй живуть лише щасливі миті,
Ти зажадав, щоби усе так як колись було.
Тоді чому ж тебе до мене так тягло?
Чому не втримався й зробив цей звабний крок?
Чи, може, ти хотів заглянути у таїну жінок?
Все сталося – ти пережив і зрозумів,
Утомилось сонечко і взяло відгули,
І вітри осінні, холодні подули.
Сумує природа й заплакало небо,
Я Тебе чекаю, Ти мені так треба.
Ну, а осінь плавно перейде в зиму,
« Він не твій! – кричало море й кидало хвилі на пісок. –
Він не твій! – у нього двоє є діток,
А у них прекрасна чайка-мати.
Не маєш права ти оце гніздо родинне руйнувати.
Твої всі болі дуже добре розумію,
Розмию їх водою, як зумію.
Я побіжу під краплі літнього дощу,
Я митим душу, я за образи увесь світ прощу.
Забуду всі тривоги, й помчу в поля,
Я дихатим, радітим, як дочекалась після засухи - дощу ще Матінка-земля.
Насіюсь квітами у травах, у лугах,
Я обтанцьовую Любов,
Як наречена всіх своїх дівчат.
Я Богу дякую і їй,
Що додали в моє життя чимало свят.
Моя любов у клітці, а я німа,
І права говорить про неї у мене нема.
Бо тут вже прокурор, а тут суддя,
Й на кожне слово є закон і є стаття.
Тоді про неї намалюю я картину вам,
Я засиплю Тебе, пелюстками троянд,
Щоб Ти знав – що любов я, а не обман.
Я засиплю Тебе, і у Всесвіт втечу.
Не для себе – для Тебе, я сонцем свічу.
Я згорю. Я погасну. Бо дуже люблю!
Я хочу обійняти і розцілувати Божий світ,
Для мене він стає усе привабливішим з плином літ.
Все більш виходжу я на мудрості стежки,
Із насолодою читаю я, людей Великих всіх рядки.
І зрозуміла я, усе навколо має сенс і зміст,
Присвячую дорогій мені людині
Ця ніч тебе в мене забрала назавжди,
Мені залишила вона тут роль лиш тамади,
Яка тобі бажає море світла і тепла.
Для мене ти згорів уже дотла.
Важливо у житті зі зграєю літати,
Кружляти в висоті, з вітрами загравати.
У хмар притулку й захисту просити,
Бо дні з грозою в купці легше пережити.
Гуртом же, кажуть, легше батька бити,
Я сховаюсь від світу, я сховаюсь від тебе,
Зрозуміти я хочу – чого вам всім треба?
Ви залазите в душу, появляється Віра,
Ну а потім, страждання одинокого звіра.
То ж залиште в спокої, ви, мене – Почуття!