Олена Красьоха
Вечірній смуток огортає землю,
Рівчак і кумкають жаби.
На березі біля місточка,
Схилилась я, щоб вимить чобітки.
Стомились за день кури
Моя любов у клітці, а я німа,
І права говорить про неї у мене нема.
Бо тут вже прокурор, а тут суддя,
Й на кожне слово є закон і є стаття.
Тоді про неї намалюю я картину вам,
Я сховаюся в айстрах і вип'ю красу їх до дна,
Найвродливіша в світі щоб для Тебе була я одна.
Я веселкою стану і проллюся дощем доброти,
І що я найщиріша – щоб сказав мені ти.
Я засиплю Тебе, пелюстками троянд,
Щоб Ти знав – що любов я, а не обман.
Я засиплю Тебе, і у Всесвіт втечу.
Не для себе – для Тебе, я сонцем свічу.
Я згорю. Я погасну. Бо дуже люблю!
« Він не твій! – кричало море й кидало хвилі на пісок. –
Він не твій! – у нього двоє є діток,
А у них прекрасна чайка-мати.
Не маєш права ти оце гніздо родинне руйнувати.
Твої всі болі дуже добре розумію,
Розмию їх водою, як зумію.
А я потрапила в полон любові,
Весна мені відкрила двері нові.
І закрутилось в голові й пливе перед очима світ,
І щастя ллється в душу, ніби вперше, незалежно від прожитих літ.
Вже пахне проліском, що ніжно так пробився із під снігу,
Коли Ти відчуваєш Друга,
То це ти разом з ним гориш у вогні.
Ти разом – і не думаєш – чи виживеш чи ні.
Чомусь пригадалось дитинство мені,
І те, як татусь нас возив на коні.
Сяяли світлом малі оченята
До нашого, в світі найкращого, тата.
Він вчив, як коневі розчісувать гриву,
Я побіжу під краплі літнього дощу,
Я митим душу, я за образи увесь світ прощу.
Забуду всі тривоги, й помчу в поля,
Я дихатим, радітим, як дочекалась після засухи - дощу ще Матінка-земля.
Насіюсь квітами у травах, у лугах,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Вікторія, матусю, означає - Перемога,
А значить, мамо, ми перемогли!
І саме паростком у ній ви проросли.
Хай Бог дає дитині цій здоров'я й сили,
Для мене – ти весна, а я для тебе, літо, у яке підкралась осінь,
А ще звичайна жінка, яка любов під серцем носить.
Любов залишилась в бутоні, якому не вдалося розцвісти,
В мою ти душу вліз – лише свою забув з собою принести.
***
