![Порода]()
З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу,
і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини,
і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо,
аби захистити від страху прозору твою серцевину.
Дуби мовчазні, та, проте, як завжди, тихоможні,
розлущують землю корінням, мішають чорнозем,
і час випивають — зяють довкола улоги порожні,
присядеш у затінку — тиша ураз заморозить!
