![Марія]()
Ти — доле моя у країні живих. І пристання.
Знемігся язик мій щомиті тебе покликать:
для ймення твойого я випив повітря останнє,
для з’яви тебе в уяві моїй — вже повіки тремтять…
Мов лопнула куля — світ збігся і стиснув довкола…
Та, наче мачина, ти ходиш по жилах в мені,
розтулюю губи, холонучи в смолах,
і рухи судомляться, шепти такі голосні:
