Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

12 13 14 15 16 17 18 19 20

…

› »

“М’якшає серце, як віск”

М’якшає серце, як віск. Підвечірок.

Промінь останній лягає на згірок,

ніжно взолочує радісні вруна,

перебираючи їх, наче струни.

Шелест вологий, пряжа шовкова,

тчеться весна на зелених основах.

Сива зозуля, мов човник, снує —

в зелень вплітає кування своє.

Павло Мовчан

Хліб мого дитинства

Лан. Хвиля. Жовтий пилок… і жайвір…

А голубінь. А глибина зіниць. А спокій.

Членується промінь на остюки,

прозориться думка-а-а…

На зеленій хвилі засік гойдається

солом’яна піна, мушля колоска шумить

Павло Мовчан

“Предовгим поглядом, що за літа сягає”

Діду Кузьмі

Предовгим поглядом, що за літа сягає,

вже бачиш рай і хмар летючих зграї.

Слова відходять, звуки відлітають,

чіткішає обрис запашного краю.

Душа мовчить, готова до відльоту,

105

Павло Мовчан

Листопад

Мідь тоншає, шерхльована вітрами,

широкий звук летить над головами,

що ледве й чуть, як цвяхи золоті

пришпилюють розковзані путі —

гаснуть в покорі крила прозорі…

Вгору,

ой вгору

лине пташина зелена,

Павло Мовчан

Повість про Уляну Осоргіну

Егда же мужу єя на царских службах

бывающу лето или два, иногда же по три

лета во Астрахани, она же в те времена

по вся нощи без сна пребываша, в моль-

бах и в рукоделии, в прядиве и в палич-

ном деле.

Изборник

Павло Мовчан

Полеміст Іван Вишенський

— О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош!

О бедное твое весиле!

Іван Вишенський

Яко наг, яко благ перед вами — навстіжний,

від зуроків ні голки, ні нитки нема,

і кульбабка в устах — закипаюча ніжність,

by Павло Мовчан

Сліди

Вийшов — дорога гуляє сама по собі,

перепочивши при ярій вербі,

в землю пустивши мичку коріння,

щоб запастися довгим терпінням.

Глянув: дорога струмує піском,

не перейняти її батіжком —

з яру на гірку, з шпилю в ярок

віється весело пилу клубок.

Павло Мовчан

Літописець Нестор

Вийшов — дорога гуляє сама по собі,

перепочивши при ярій вербі,

в землю пустивши мичку коріння,

щоб запастися довгим терпінням.

Глянув: дорога струмує піском,

не перейняти її батіжком —

з яру на гірку, з шпилю в ярок

віється весело пилу клубок.

Павло Мовчан

Літери

Я пам’ятник собі поставив нетривалий —

Не з міді гордої, не з мармурових брил,

Скупі слова мої, що на папері стали,

Укриє завтра пил.

М. Рильський

Припав шаром попелу аркуш паперу у мене,

Павло Мовчан

Памірські крутосхили

Муміну Каноату

Ми їхали, і повозок рипучий

котився сам, вирівнюючи кручі;

і скріплювана подихами вісь

захоплено крутилася навкіс…

А з-під коліс, із-під юрливих жорен,

мов борошно, виборсувався порох,

Павло Мовчан

Марії Примаченко

Виростає кричма слово,

наче півень на тину,

і лякає лунко знову

гомінку самотину.

Перекинься карим зглядом

через хмизяні дими,

весняну веселість саду

в розкіш літа заломи.

Павло Мовчан

Вагався дощ

До кого, пташко, жалібно квилиш? —

я перехожий випадково гаєм:

хто спуститься, обізветься з узвиш?

Кого ти кличеш? — І сама не знаєш…

А чи заповниш криком пустоту,

щоб обізвався голос безіменний,

Павло Мовчан