Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

16 17 18 19 20 21 22 23 24

…

› »

Мить (“Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено”)

Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено,

розчахнуто живу між «вчора» і «тепер»,

і клопоти мої дрібним-дрібні щоденні:

дивитися у глиб незрушених озер

і згадувати те, чого давно немає:

б’є перепел в житах, що стали, наче мур,

виблискує коса і простір відкриває,

і золотий покіс ляга за батьком в шнур.

118

Павло Мовчан

“Промкнулося світло і впало на світле — ясне”

Промкнулося світло і впало на світле — ясне,

а зверху осоння яріло зелене;

зітхання злетіло, засвічене днем,

немовби душа відлетіла від мене.

Цей день промине… По рожевих снігах

хуртована сутінь відхлине,

і скупо зав’яжеться в синіх очах

103

Павло Мовчан

Вибір

Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився,

а чи судився літнім, як бджолі?

Я лугом брів і щедро заросився,

на рукаві пилок, як на крилі…

І голос супроводжував гудючий:

«Куди ти, чоловіченьку минучий,

куди ти йдеш, пошукуєш чого?

Куди несеш у рукаві вогонь?

Павло Мовчан

Савур-могила

На циферблаті час ганяє люто стріли,

і сиплеться пісок з пощерблених трибків,

і вороння летить крізь простір прогорілий,

летить на сто сторін, на тисячу віків.

Пропалено й папір. І чорним струмом з дірки

гарячий порох б’є, торкаючись руки:

не видко вже ніде ні іскорки, ні зірки, —

Павло Мовчан

Золотий гребінець з Чортомлицького кургану

Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста,

і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, —

натекло холодів, аж повітря прокисло,

лиш під віями в тебе осіла блакить.

Хоч повіки примкнеш, але зір не спроможен

відтворити в тобі той малюнок лункий,

де у золоті трав воїн коней триножить,

і грифон золотий золотіє віки…

Павло Мовчан

В степу

По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння,

і коршак у пошуках суші заточує лет,

розмотана нитка сотається в небо від тіні,

та слово благальне на кілька віків заліта наперед.

Крізь дошки розсохлі щілястий пирій протікає,

і чвирка крізь пальці драглиста зелена трава,

і степ розіллявсь — скільки око сягає,

хитається снасть, і вітер гуде в рукавах.

Павло Мовчан

Балада про скрипаля

Вже промінь розпечатав ліс:

виходять грибники з кошами,

а через житнище навкіс

дзвенить лункими обручами

дитяча радість, срібна вість:

до них в село скрипаль забрів,

і шовк висотує із скрипки,

і смутки сповива в сповитки,

Павло Мовчан

“Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова”

Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова:

ув оці — дерево, у вусі — пташка, а в пальцях — глина.

Долучайтеся до творення всього сущого.

Замикай пташку в насінину, в шкаралупі викохуй дерево

і розмикай пальці — тече глина, а в ній — олені.

По обидва боки вода — віддзеркалює спеку,

а засторчений меч свідчить твоє узвишшя.

Місце оглядин світу, осереддя твоїх присутностей.

by Павло Мовчан

Слово блаженного Прохора з глибини серця

Изсыпану же бывшу попелу, и ту

абие преложися в соль.

Києво-Печерський патерик

З лободи роблю хліб і лебедником звуся,

обертаю і попіл мирянам на сіль,

і до неба мій погляд обернений в скрусі,

покликаю, всевишній, тебе звідусіль:

110

Павло Мовчан

Портрет Ван-Гога

Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря,

кульбаби злітають угору, немов пухирці,

скупою здається вечірня палітра:

малиновий захід і луг в молоці.

На спадкові віку життя небагате,

як листя пожухле, окремляться дні,

здобутки дрібні, обернувшись у втрати,

в душі каламуть полишають на дні.

Павло Мовчан

В зоомагазині

Майстер опудал, облудал пташиних,

втиснувши в очі дві горошини,

ти підіймаєш крила на кпини,

їх підпираючи на патичини.

В птичому царстві застиглого лету

що ти відтворюєш — власні прикмети?

Власні жадання втілюєш в пір’я,

множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я:

Павло Мовчан

ТГШевченко перед пам’ятником Миколі І

Важкий лютневий лід, в якому тріснув човен,

синіє грань води, що імені збулась,

і зерна вільхові із білої полови

насіялись у зморшках гранітного чола…

Насіялось й в рукав, що аж судомить руки,

наперсники надів мороз на кожен перст,

і холод видиха луска рясного бруку,

що плутано проліг із норду і на вест…

114

Павло Мовчан