![З поеми «Збруцький ідол»]()
Вітри велеможні, безликі владущі
провіюють душі — летять шкаралущі:
чи біла полова, чи просто сніжок —
крізь сита-решета очей та думок.
Крізь отвір в повітрі й мене проштовхнули;
з тривалості стрімко лечу у минуле:
ліси і байраки, річки самородні, джерела, безодні,
яруги, ярочки, левади, гайочки, переярки, балки,
