![Будень]()
Благословен будь, день, сльотавий та холодний,
коли в шибки так дме, що навіть чути свист,
і ти немов завис над хланями безодні,
намоклий і важкий, як той дубовий лист.
Та чути глибину майбутньо-неземного,
що аж холоне кров, і музика луна —
і не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги,
і зусебіч гуде гудюча глибина…
